Жителька с. Корделівка Остапенко Алла Олександрівна відсвяткувала свій 90-річний ювілей
Сьогодні свій 90-річний ювілей зустрічає шанована жителька села Корделівка — Остапенко Алла Олександрівна.
За дорученням Калинівського міського голови Василя Поліщука привітати ювілярку завітали директорка Територіального центру надання соціальних послуг Наталія Бачинська, староста Корделівки Сергій Ломачевський та директорка ДНЗ с.Корделівка Олена Андрощук. Вони передали теплі слова вдячності та побажання міцного здоров’я, даруючи іменинниці щирі усмішки та святковий настрій.
Алла Олександрівна народилася в Ростовській області, а згодом разом із батьками переїхала на Київщину, у село Тарасівка. Там здобула шкільну освіту та вступила до Уманського педагогічного університету. Після закінчення навчання, за розподілом, приїхала до села Корделівка, яке стало її рідною домівкою.
Все своє життя вона присвятила дітям, працюючи вихователькою у місцевому садочку. Вихованці й колеги пам’ятають її як добру, енергійну та креативну людину. Ювілярка згадує, що в ті часи була єдиною в селі, хто мав телевізор, і часто водила своїх маленьких вихованців додому, аби вони могли подивитися казки. Цей добрий приклад надихнув місцевого підприємця подарувати дитсадку перший кольоровий телевізор.
Алла Олександрівна виросла в сім’ї довгожителів: її мама та бабуся прожили майже до 90 та 100 років відповідно. Попри поважний вік, ювілярка й нині енергійна, позитивна та самостійна. Її важко застати вдома — завжди має безліч справ, допомагає іншим, бере активну участь у житті села. Навіть після виходу на пенсію 35 років тому не залишалася осторонь — пекла печиво та весільні торти, пригощала солодощами односельчан на свята.
Окремою сторінкою в її житті залишилися спогади про воєнне дитинство. У повоєнні роки, проживаючи з мамою у військовому містечку, вони пережили трагічний момент, коли під час обстрілу бомба зруйнувала їхній будинок, а вони опинилися під завалами. Врятував їх військовий командир, який повірив, що під руїнами є живі, та організував розбирання завалів. Пізніше він залишив записку з адресою у Баку, запрошуючи їх у безпечне місце. Хоч тоді родина не змогла скористатися цією можливістю, через багато років цю записку знайшли рідні й надіслали листа за вказаною адресою. Невдовзі на порозі з’явився батько того самого командира. Виявилося, що його син зник безвісти на війні, а вони були останніми, хто бачив його живим.
Алла Олександрівна має доньку, двох онуків та трьох правнуків. Каже, що найбільше щастя для неї — бачити їх усміхненими та здоровими. І, звісно, не приховує, що й досі любить танці та веселі зустрічі.
Бажаємо ювілярці міцного здоров’я, тепла рідних сердець і ще багато сонячних днів у колі близьких та друзів. Її життєвий шлях — це приклад любові до людей, праці та рідного краю.
